Російське вторгнення: білоруський контекст. Грудень-2023

Текст вперше опублікований на сайті «Української лінії»

Керівництво Білорусі зберігало підтримку Росії у війні проти України. При цьому Олександр Лукашенко просував російські меседжі про необхідність «сідати за стіл переговорів», бо далі на Україну чекає «крах». Кремль сприймав такі дії як належне, сприймаючи Білорусь як невід’ємну частину антизахідної коаліції, яку Росія намагається створити, спираючись на «конструктивно налаштовані держави» та діючі інтеграційні об’єднання типу ОДКБ, СНД, ШОС та Ліги арабських держав.

У грудні Олександр Лукашенко демонстрував зацікавленість у збереженні статус-кво у відносинах Білорусі з Росією. Він неодноразово говорив про готовність надалі підтримувати політику В. Путіна щодо України, виступаючи адвокатом російського бачення завершення війни. Спілкуючись з представниками органів безпеки та розвідки країн СНД (14.12), він заявив, що Білорусь «допомагає і допомагатиме» Росії: «З того часу, коли я сказав, що в спину росіянам ми стріляти не дозволимо через територію Білорусі. Ми цього принципу дотримуємось». А спілкуючись із журналістами на полях саміту ЄАЕС (25.12), він зазначив, що військова співпраця з Росією зберігається на поточному рівні, і сторони «щодня» проводять спільні навчання та обмінюються досвідом.

О. Лукашенко просував у публічному просторі вигідні для Росії тези про необхідність переходу від військових до політичних методів врегулювання конфлікту між Києвом і Москвою. Зокрема, він переконував публіку в тому, що Україна опинилася у безвихідному становищі, оскільки раніше партнери «вмовляли воювати», а тепер, коли «виникли складнощі», Україну «кинули» («як в Афганістані: чіплятимуться за шасі і падатимуть на аеродром»). Однак, за словами О. Лукашенка, «ця мерзенна ситуація нікому не потрібна. І ви знаєте, що сьогодні Росія готова. І ніколи не відмовлялася від переговорів». Пізніше на саміті ЄАЕС він обіцяв «з ними (ймовірно, з Києвом. – Ред.) якось щільніше працювати, щоб вони розуміли, що це єдиний шанс. Якщо вони ним не скористаються, це буде взагалі крах».

Вчергове була піднята ядерна тема – також для демонстрації сили та опонування колективному Заходу. На полях неформальної зустрічі лідерів країн СНД О. Лукашенко, відповідаючи на запитання російських журналістів, вкотре заявив, що ядерну зброю з Росії вже передано до Білорусі («ще у жовтні»), і вона перебуває там на зберіганні («все на своїх місцях у хорошому стані»).

Окремо зазначимо увагу О. Лукашенка до теми «вагнерівців» у Білорусі. Він повідомив журналістам, що у РБ залишилися колишні бійці ПВК, які «працюють сьогодні у нас у підрозділах, передають досвід». Незалежні білоруські ЗМІ припускають, що «вагнерівці» могли увійти до складу спецназу МВС Білорусі. Такий висновок був зроблений на основі фотографій та відео з навчань загону спеціального призначення «Торнадо» за участю керівництва МВС Білорусі, на яких є кадри з прапорами ПВК «Вагнер», що висять поряд із прапорами Білорусі. Символіка ПВК була також присутня на окремій техніці, наприклад, на пікапах з кулеметами. Про участь «вагнерівців» в роботі «Торнадо» також писали пропагандисти Russia Today.

На відміну від білоруського керівництва, яке приділяло значну увагу питанням регіональної безпеки, владна верхівка в Росії говорила про необхідність створення нової архітектури безпеки в Євразії, натякаючи на власні амбіції з об’єднання навколо Кремля такої собі антизахідної коаліції. Зокрема, голова МЗС РФ С. Лавров говорив про необхідність співпрацювати з «конструктивно налаштованими державами та з опорою на вже наявні інтеграційні об’єднання», такі як ОДКБ, СНД, ШОС, Ліга арабських держав, тощо. С. Лавров також наголошував на переорієнтації зовнішньополітичних інтересів Росії та Білорусі на Глобальний Південь та Схід.

В цьому контексті Білорусь сприймалася як невід’ємна частина нового простору «безпеки» і виключна зона впливу Росії. Тож Кремль дав зрозуміти, що уніфікація політичних процесів та інтеграція між країнами продовжаться. Так, за словами президента РФ В. Путіна у 2023 році Росія та Білорусь «пліч-о-пліч впевнено долали серйозні випробування, успішно протидіяли ворожій політиці колективного Заходу і захищали свої законні інтереси на світовій арені, ефективно координували зусилля у міжнародних справах». Путін також додав, що розраховує на «подальше просування взаємовигідної інтеграції» між країнами в рамках Союзної держави.

Причому РФ продемонструвала готовність добиватися від Білорусі поступового визнання та переходу до повноцінної роботи з різними територіями, які знаходяться під російською окупацією. Зокрема у грудні відбулася зустріч голови Палати представників Білорусі Володимира Андрейченка зі «спікерами парламентів» підконтрольних РФ Абхазії та Південної Осетії Лашею Ашубою та Аланом Алборовим, яку організував голова Держдуми РФ В’ячеслав Володін на полях засідань Парламентських зборів Союзу Білорусі та Росії та Парламентської Асамблеї ОДКБ. На зустрічі порушувалися «питання розвитку міжпарламентської співпраці та соціально-економічної взаємодії Росії, Білорусі, Абхазії та Південної Осетії».

Керівництво Росії докладало зусиль для прискорення російсько-білоруської інтеграції. У грудні віце-прем’єр РФ Олексій Оверчук знову повернувся до питання узгодження нового переліку інтеграційних програм, зазначивши, що він вже готовий до внесення на розгляд Вищої Державної ради Союзної держави. Документ розрахований на 2024-2026 рр. та містить 120 заходів.

Політичну лояльність та готовність рухатися далі для розвитку Союзної держави Кремль компенсовував економічними поступками. До прикладу, у грудні під час зустрічі з керівником «Газпрому» Олексієм Міллером посол РБ у РФ Дмитро Крутой повідомив, що Білорусь купує російський газ за ціною в п’ять разів нижчою за світову. У грудні В. Путін також підписав закон про перенесення для РБ платежів із низки державних кредитів, отриманих у 2023 році, на період з 2029 по 2034 рік. Крім того, із заяви прем’єра Білорусі Романа Головченка стало відомо, що Росія та Білорусь узгодили 23 проекти в рамках програми з імпортозаміщення на загальну суму в 85 млн руб. Загалом же обсяг російського фінансування цієї програми складає 105 млрд руб. Також повідомлялося про плани співпраці РФ і РБ для будівництва заводу з виробництва зрідженого газу та науково-технічного співробітництва в галузі складних запасів нафти і газу.

У грудні помітною була міжнародна активність О. Лукашенка. Важливим досягненням білоруської дипломатії став другий цього року візит Лукашенка до Китаю, що відбувся 3-4 грудня. Поїздка до КНР була досить несподіваною. Можна припустити, що в РБ також до останнього не були певні щодо її перспективи. «Я вам дуже вдячний за цю зустріч, за оперативність», – заявив Лукашенко під час переговорів із головою КНР Сі Цзиньпіном. Факт їхньої особистої зустрічі можна трактувати як сигнал про готовність Пекіна продовжувати співпрацю з Мінськом, незважаючи на очевидну втрату привабливості РБ як учасниці китайського інфраструктурного проекту «Пояс і Шлях». ЄС та США запровадили низку санкцій проти Білорусі за підтримку російської агресії, і вони нівелювали транзитний потенціал РБ на маршруті з КНР до Європи.

«Китай завжди розглядав китайсько-білоруські відносини у стратегічній та довгостроковій перспективі, твердо підтримує шлях розвитку Білорусі, що відповідає її національним умовам, і виступає проти втручання зовнішніх сил у внутрішні справи Білорусі. Китай готовий продовжувати зміцнювати стратегічне співробітництво з Білоруссю, твердо підтримувати один одного, просувати практичну співпрацю та поглиблювати китайсько-білоруські відносини», – процитувало Сі Цзиньпіна китайське держагентство «Сіньхуа». Глава Китаю запросив Білорусь «продовжувати брати активну участь» у розвитку ініціативи «Поясу та Шляху», для чого, за словами Сі, сторони мають реалізувати такі проекти, як китайсько-білоруський індустріальний парк «Великий камінь», розвивати промислову співпрацю «для досягнення більшого результату», а також працювати над спрощенням транскордонних перевезень та сприяти економічному, торговому та кадровому обміну. У повідомленні «Сіньхуа» також згадувалося, що сторони «обмінялися думками щодо української кризи».

Білоруську сторону в цій поїздці також хвилювали питання торговельно-економічної взаємодії. Лукашенко хотів надати прискорення двосторонній торгівлі та низці спільних із КНР проектів (у тому числі «Великий камінь» та Ніжинський гірничо-збагачувальний комбінат, будівництво якого має профінансувати Китай), які обговорювалися під час березневого візиту О. Лукашенка до Пекіна. З того часу сторони організували 120 взаємних поїздок чиновників, проте це, мабуть, не призвело до відчутних результатів, оскільки Лукашенко у розмові з Сі натякнув на незадовільні темпи реалізації домовленостей («Єдине питання, яке я хотів би з Вами обговорити сьогодні, – це швидкість»).

9-10 грудня відбувся візит О. Лукашенка спочатку до Екваторіальної Гвінеї, а потім до Кенії. У першому випадку сторони підписали півтора десятки документів, включаючи угоди про заохочення та взаємний захист інвестицій, а також про співпрацю та взаємну допомогу у митних справах. Певним успіхом можна також назвати підписання дорожньої карти щодо розвитку співпраці Білорусі та Екваторіальної Гвінеї на 2024-2026 роки, яка охоплює 15 ключових напрямків (кооперація, постачання білоруської техніки, сільське та лісове господарство, фармацевтика тощо). Білорусь бачить у співпраці з Екваторіальною Гвінеєю можливість розширити свої контакти в Африці і тим самим отримати доступ до ринків інших країн регіону. Зокрема, О. Лукашенко повідомив про досягнуту угоду щодо реалізації «першого етапу створення регіонального хабу щодо просування білоруської продукції на ринки країн Центральної та Західної Африки». Він також вважає, що інтенсифікація взаємодії з низкою африканських країн допоможе йому посилити вагу Білорусі на континенті. «Білорусь готова стати для вашої країни мостом до Євразії. Розраховуємо на вашу зустрічну підтримку в рамках Африканського союзу та інших інтеграційних об’єднань», – заявив О. Лукашенко президенту Екваторіальної Гвінеї Теодоро Обіангу Нгема Мбасого. Зустріч із президентом Кенії не була такою ж результативною (О. Лукашенко перебував у країні лише кілька годин), проте сторони домовилися поглиблювати відносини, у зв’язку з чим очікується, що групи фахівців обміняються візитами та розпочнуть роботу над планом двостороннього співробітництва.

На внутрішньополітичному треку одним із основних питань було збереження цілісності режиму на тлі нового електорального циклу, який стартує у лютому цього року та пройде за новими правилами. Влада в РБ доклала зусиль для забезпечення прогнозованості процесу, зачистивши політичне поле: з 15 партій у Білорусі залишилося 5. При цьому спроби політиків, пов’язаних з ліквідованими політсилами, взяти участь у виборах у якості самостійних одиниць, блокувалися. Наприклад, ініціативну групу колишнього голови ліквідованої у липні 2023 року партії «Зелені» Дмитра Кучука не зареєстрували для участі у парламентських виборах на формальних підставах – через друкарську помилку в документах. Також було задіяно силові структури: у грудні обшуки відбулися у будинку колишнього кандидата в президенти РБ Олександра Мілінкевича (політик перебуває за кордоном). Також продовжувався наступ на особисті свободи громадян Білорусі. Новою метою силовиків стали школи польської мови та центри, які допомагають білорусам оформити карту поляка – вони проводили обшуки та вимагали списки клієнтів. А наприкінці грудня парламент РБ схвалив поправки до закону про рекламу, заборонивши рекламу навчання та роботи за кордоном.

Помітним кроком став підписаний О. Лукашенком закон про гарантії чинному та колишньому президентові Білорусі (пожиттєве забезпечення, гарантії недоторканності та заборона на судове та кримінальне переслідування). Він породив розмови про можливу відставку О. Лукашенка та кандидатури, які можуть його замінити. Слід зазначити, що сам О. Лукашенко, як бувало й раніше, торкнувся теми президентства у своїх публічних виступах, натякнувши, що кидати владу не збирається. Зокрема, новопризначеному міністру економіки Ю. Чеботареві він доручив працювати старанно, тому що «рік у нас особливий» і треба показати результат, «щоб нам до чергових президентських виборів через рік не дорікали, що… влада наша ні до чого не придатна». Навпаки, О. Лукашенко хоче «переконати людей у тому, що краще за нас не буде».

Водночас, новий закон, який формально був прийнятий у зв’язку з необхідністю привести нормативну базу у відповідність до оновленої у 2022 р. Конституції, можна вважати відображенням реального процесу з підготовки О. Лукашенка до транзиту влади. Втім, неясно, коли його можуть запустити (якщо взагалі запустять). Одним із найбільш обговорюваних сценаріїв у цьому контексті стала передача влади всередині сім’ї – від батька до сина. Такий формат дозволить О. Лукашенку зберегти створену ним систему управління та отримати реальні гарантії безпеки. За будь-яких інших варіантів розвитку подій збереження гарантій, прописаних у законі, малоймовірне.