Теорія та практика модернізації: китайський підхід

Китайське бачення модернізаційних процесів акцентує увагу на тому, що для забезпечення сталого розвитку треба враховувати історичні передумови та специфічні риси суспільства. Водночас постулюється, що подальша китайська модернізація буде тісно пов’язана з процесами економічної глобалізації.

В український гуманітаристиці концепція модернізації посідає одне з центральних місць серед підходів до вивчення суспільно-політичних та соціально-економічних процесів. Натомість у фокусі українських дослідників переважно знаходяться західні візії модернізаційної теорії. Тут можна згадати праці Галини Зеленько «Навздогінна модернізація»: досвід Польщі та України (Київ, 2003) та низку статей самого автора (зокрема, «Поняття «модернізація» як засіб історичного пізнання// Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. Київ, 2003. Вип.8; Модернізація як метанаратив української історії // Проблеми історії України: Факти, судження, коментарі. Вип. 9. Київ, 2004; Критика теорії модернізації в західній гуманітарній думці Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Вип.11. Київ, 2004; Українські фінансово-промислові групи в модернізаційних процесах 1991–2009 рр. Київ, 2012 тощо). Щодо незахідних трактовок модернізації можна згадати дисертацію Володимира Белі «Традиція і модернізація китайського соціуму в умовах ґлобальних трансформацій» (2015). Однак, у цілому, незахідні, зокрема китайський візії модернізаційної теорії залишаться мало відомими у науковій спільноті.

Варто підкреслити, що модернізаційна теорія у її західному розумінні циркулює, насамперед, в академічній сфері, і лише опосередковано впливає на вироблення поточної політики. Тоді як в Китаї вона трактується як одна з важливих засад для практичного втілення політичної, соціально-економічної та зовнішньої політики. Розуміння китайського  підходу дає доповідь «Китайська модернізація: шлях вперед», оприлюднена у травні 2024 р.[1] Вона була підготовлена Аналітичним центром інформаційного агентства «Сіньхуа» New China Research та Інститутом з вивчення партійної історії та документації при ЦК КПК. Розглянемо періодизацію китайської модернізації, а далі – чим у трактовці китайських дослідників вона відрізняється від західних підходів, її глобалізаційні аспекти та перспективи.

Китайська модернізація: бачення історичного процесу

Доповідь констатує, що з середини ХІХ ст. еволюційний розвиток китайської цивілізації був перерваний втручанням західних колоніальних потуг. При цьому визнається, що передумовою для цього стало відставання тогочасного Китаю в процесах «осучаснення, індустріалізації та модернізації». І як результат, Китай був змушений брати участь у хвилі модернізації, яку очолював Захід. Однак спроби застосувати західні модернізаційні підходи до китайських умов не принесли позитивних результатів. На думку авторів Доповіді, ситуація почала змінюватися із розповсюдженням марксизму-ленінізму в Китаї та з виникненням Компартії Китаю, фінальним результатом чого стало вироблення «китайської шляху модернізації, що спрямовує нову хвилю модернізації у світі». Виокремлюються такі періоди на цьому шляху:

1) 1921–1949 рр.: перші пошуки у сфері модернізації у період новодемократичної революції. Тобто від створення КПК і до проголошення КНР.

2) 1949–1978 рр.: спроби здійснення модернізації у період соціалістичної революції та реконструкції. У Доповіді наводяться такі слова Мао Цзедуна: «Що ми можемо робити зараз? Ми можемо виробляти столи та стільці, піали та чайники, а також вирощувати зерно, молоти борошно і робити папір, але ми не в змозі виготовити жодної автомашини, жодного літака, жодного танка та трактора». Відповідно, з грудня 1953 р. проголошується курс на «чотири модернізації» — промисловості, сільського господарства, транспортних перевезень, національної оборони.

3) 1978–2012 рр.: модернізація в період реформ та відкритості. У березні 1979 р. Ден Сяопін, виходячи із реальної ситуації у Китаї висунув концепцію «китайської модернізації». Доповідь акцентує на тому, що це було зроблено вчасно, оскільки саме з кінця 1970-х рр. в світі розпочалася нова хвиля науково-технічної революції, яка надали імпульс прискоренню глобальних модернізаційних процесів. Отже, вірне стратегічне рішення допомогло Китаю подолати відсталість виробничих сил та стати другою за обсягами економікою світу.

4) 2012 рік – теперішній час: китайська модернізація за усіма напрямами у нову епоху. У цей період за ініціативи Сі Цзіньпіна було уточнено, що входить до китайської специфіки модернізації. І на цій основі був запропонований двоетапний підхід у подальшій реалізації «стратегії всебічної побудови модернізованої соціалістичної держави». На першому етапі з 2020 по 2035 рік пропонується здійснити соціалістичну модернізацію, а на другому етапі з 2035 р. до середини ХХІ століття – «перетворити Китай в багату та могутню, демократичну та цивілізовану, гармонійну та прекрасну модернізовану соціалістичну державу».

Відмінності китайського та західного підходів до модернізації

У Доповіді констатується, що Китай запізнився в процесі глобальної модернізації і далі слушно зазначається, що «наздоганяння є непростим завдання, і лише кільком країнам це вдалося», тоді як «багато країн, пізно розпочавши модернізацію, потрапили у всі види дилем розвитку». Відповідно, постулюється, що успішність китайської модернізації полягає у дотримуванні принципу «народ понад усе» замість принципу панування капіталу, який називається «основною ціннісною концепцією капіталістичної цивілізації». У відповідності до принципів марксизму-ленінізму, визначається, що західна модернізація, яка ставить у центр уваги капітал, керована капіталом та вимушена підкорятися капіталу, сприяла швидкому розвитку продуктивних сил, матеріального достатку та покращення життя людей, але в той же час вона спричинила галопуючу погоню за матеріальними інтересами, розшарування суспільства на багатих та бідних та інші негативні наслідки. На противагу цього кінцевою метою китайської модернізації називається «здійснення вільного та всебічного розвитку людини»: «Відповідно до ціннісної орієнтації китайської модернізації сутність модернізації полягає в модернізації людини, а не речей, вона спрямована на всебічну модернізацію особистості, а не модернізацію її окремих аспектів». Вочевидь, що такий підхід більше відповідає традиційній китайський філософії, чим марксизму-ленінізму (до речі, у Доповіді фактично не згадується такий елемент марксизму-ленінізму як «класова боротьба»). Проте, декілька раз повторюється теза, що китайська модернізація – це соціалістична модернізація.

Глобалізація та модернізація

Доповідь стверджує, що китайська модернізація розвіяла міф, що «модернізація дорівнює вестернізації», і тим самим збагатила та розширила теоретичну панораму світової модернізації. При цьому вказується на невдалі спроби проведення модернізації у відповідності до західних підходів (згаданий «Вашингтонський консенсус») у низці країн Латинської Америки: «Хоча вони досягли певних успіхів у трансформації економіки, але незабаром зіткнулися з низкою серйозних проблем, таких як втрата державного контролю над економікою, загострення поляризації суспільства». І саме цього уникнув Китай. Більше того, у Доповіді прямо зазначається, що «грандіозні успіхи китайської модернізації завдали потужного удару по західним країнам, які зарозуміло упиваються почуттям власної переваги, значно підвищили міжнародний статус країн, що розвиваються, зміцнили їх право голосу та посилили їхній вплив на міжнародній арені». І при цьому прогнозується: «Здійснення модернізації в Китаї, який є великою країною, що розвивається з величезним населенням, сильно змінить карту модернізації світу і стане великою позитивною зміною в небаченій за останні сто років складній світовій ситуації».

Попри певну конфронтаційну риторику, у Доповіді акцентується, що немає альтернативи продовженню економічної глобалізації. При цьому зазначається, що Китай буде стимулювати глобальне економічне зростання через підвищення обсягу та якості своєї економіки. Понад те, прямо заявляється: «Без реформ та відкритості не було б сьогоднішнього Китаю» і саме ці засоби дають можливість Китаю «наздогянати епоху». Відповідно, прогнозується: «Спрямовуючи погляд у майбутнє, ми переконані, що двері Китаю будуть розкриватися перед зовнішнім світом все ширше».

Автори доповіді зазначають, що китайська модернізація з метою розвитку взаємовигідної та взаємовиграшної глобалізації буде включати активну участь у розвитку та реформуванні системи глобального управління та у реалізації справжнього мультилатералізму, сприяння лібералізації торгівлі та спрощенню процедур інвестування, сприяння узгодженості міжнародної макроекономічної політики, зусилля до створення міжнародного середовища, сприятливого для загального розвитку всіх країн, надання нового імпульсу глобальному розвитку, прагненню скоротити розрив між Північчю та Півднем та допомогти країнам, що розвиваються, прискорити їх розвиток.

Водночас, у Доповіді констатується, що нинішня система глобального управління знаходиться під суттєвим тиском. Щодо Китаю, то зазначається, що він не буде йти ні шляхом «колоніалізму», ні шляхом «прагнення до гегемонії» навіть за наявності сили. Відповідно, стверджуються, що Китай завжди наполягає на тому, щоб модернізація ґрунтувалася на мирному розвитку, на системі міжнародних відносин, ядром якої є ООН, на світовому порядку, що ґрунтується на міжнародному праві, та основних правилах міжнародних відносин, що базуються на цілях та принципах Статуту ООН. Але, з іншого боку, зазначається, що «деякі країни провокують розкол та розпалюють протистояння, все частіше вдаються до «роз’єднання та розриву ланцюжків», тим самим створюючи серйозну загрозу глобальній безпеці». Результатом цього є антиглобалізм, посилення протекціонізму, відсутність динаміки відновлення світової економіки. Хоча згідно з духом Доповіді тут, ймовірно, маються на увазі деякі західні країни, однак, з української точки зору, подібним же чином можна було описати Росію, яка вдалася до збройної агресії проти України. До речі, щодо цієї проблеми у Доповіді зазначається: «В умовах української кризи Китай зберігає об’єктивну та нейтральну позицію, визначає власну позицію та політику з того чи іншого питання в залежності від його сутності, активно сприяє примиренню та проведенню переговорів».

Перспективи китайської модернізації

Звертає на себе увагу, що автори Доповіді, уникаючи спрощеної картини майбутнього, зазначають, що «просування китайської модернізації – це новаторська справа, в процесі реалізації якої неможливо уникнути зіткнення з передбачуваними та важкопередбачуваними ризиками та викликами, серйозними перешкодами та навіть катастрофічними випробуваннями». При цьому нагадувалося: «Будь-яка маленька проблема стає більшою, якщо її помножити більш ніж на 1,4 млрд осіб населення Китаю». І далі: «За величезною чисельністю населення Китаю стоять диференційовані інтереси та вимоги різних регіонів, галузей та груп людей, а також величезні основні життєві потреби народу в галузі продовольства, медичного обслуговування, освіти, пенсійного забезпечення, охорони громадського порядку тощо, що є серйозним викликом». У контексті останнього особливо підкреслюється, що корінною гарантією плавного та стійкого ходу китайської модернізації є збереження керівної ролі Компартії Китаю. При цьому зазначається наступне: «В очах більшості мешканців західного світу демократична модель – це західна багатопартійна система та система загальних виборів. Але в очах китайців це лише форма західної демократії. Найбільшою відмінністю між китайською та західною модернізацією у механізмі управління є те, що китайська модернізація перевершує формальну демократію і прагне розвитку народної демократії у всьому процесі». Тут мається на увазі теза, що «демократія» не зводиться лише до «голосування громадян», а має спиратися на розгалужену систему взаємодії владних органів та суспільства.

При визначенні завдань подальшої модернізації наводиться така метафора: раніше Китай докладав зусилля, щоб вирішити питання «створення всього з нічого», тоді як в майбутньому фокус буде на «зміні всього на краще». Під цими «змінами всього на краще» розуміється такий зміст: «…необхідно з урахуванням особливостей нового етапу розвитку у рамках всебічного будівництва модернізованої соціалістичної держави послідовно впроваджувати нову концепцію розвитку, яка передбачає інноваційний, узгоджений, зелений, відкритий та загальнодоступний розвиток, прискорювати процес створення нової архітектоніки розвитку, що розглядає внутрішню циркуляцію національної економіки як основу та вимагає взаємного стимулювання подвійної циркуляції – внутрішньої та міжнародної, постійно сприяти високоякісному розвитку». Особлива увага у забезпеченні результативної китайської модернізації буде приділятися розвитку «продуктивних сил нової якості». Це означає відхід від традиційної моделі економічного зростання та шляхів розвитку продуктивних сил, на користь розвитку на засадах інновацій та високих технологій.

 

[1]https://english.news.cn/20240504/ae50c03d5f544ae8a651f146c08e5be9/20240504ae50c03d5f544ae8a651f146c08e5be9_332fa818c707734567b4c3c4f2ad406eb0.pdf

Володимир ГОЛОВКО,кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України