Про українсько-китайське та українсько-індійське співробітництво до війни та зараз «ДС» поговорила з економічним експертом Олексієм Кущем.
«ДС» Змалюйте, будь ласка, передвоєнні точки дотику Китаю з Україною.
О.К. Наша держава мала дуже непогані перспективи розвитку відносин з Китаєм, особливо після того, як Пекін почав заходити в Афганістан, з якого кинулися тікати американці. Намічався новий логістичний маршрут, один з варіантів Нового шовкового шляху: Китай-Афганістан-Пакистан-Іран-Туреччина-Україна. За останні кілька років у Пекіні зрозуміли, що не можна складати все в один кошик, замикаючи логістику на Росії та Білорусі, враховуючи слабку прогнозованість цих країн та їх вразливість для санкцій Заходу.
Проте і на морські шляхи Китай не може покладатися: інцидент в Суецькому каналі, ризики перекриття Малакської протоки, а також можливий конфлікт з Тайванем привели китайців до висновку, що окрім морського шляху та коридору через Росію йому потрібен альтернативний маршрут. Він пролягав би через вищезгадані країни, в яких Пекін робив значні інвестиції, або такі, які мають «особливу позицію» щодо західних санкцій, як Туреччина. Китаю цікавий і маршрут через Україну, адже він отримує від нас великі обсяги сировини: це мільйони тон кукурудзи, залізної руди, олії, металів. Тобто поїзди з Китаю в Україну йдуть з їхньою продукцією, а назад — з нашою, вигода обом сторонам, і це в 1,5 рази дешевше, ніж маршрут через Білорусь.
«ДС» А які відносини до війни були в України з Індією?
О.К. З Індією у нас досить велике позитивне торговельне сальдо. Якщо брати структуру нашої торгівлі, то окрім продовольства Індія є великим споживачем продукції нашого машинобудування: ще з часів СРСР вони купують в нас котли, насоси, обладнання для реакторів і так далі. Крім того, у нас великі перспективи співробітництва в галузі авіабудування: там досі літає багато АНів, також великі перспективи спільної роботи в ракетобудуванні. До речі, таке співробітництво не викликало різкої реакції США, на відміну від подібних спроб з Китаєм, згадаємо ту ж «Мотор Січ».
Відзначу, що Делі — суперник Пекіна в Азії, у них непрості стосунки. Кілька років тому в Азії започаткували багатостороннє регіональне економічне партнерство, в яке увійшли країни АСЕАН, а також Китай, Японія, Австралія та Нова Зеландія, загалом 15 країн. Так ось — Індія до нього не приєдналася. Натомість активізувалися переговори по ЗВТ Індії з ЄС, а Джо Байден заявив Борису Джонсону, що потрібно створити індійський Шовковий шлях на противагу китайському. Тобто, Індія більш інтегрована в Захід та його економіку, вони ментально вважають себе частиною Британської співдружності, є сталі міцні зв’язки.
«ДС» Яким чином нам вибудовувати стосунки з Китаєм зараз, під час війни?
О.К. В першу чергу йдеться про величезні обсяги продовольства, яким Україна забезпечує Китай. Пекін змушений буде шукати альтернативні джерела поставок, якщо Україна не зможе провести посівну й виростити врожай. В Китаї досить великий прошарок бідного населення, який може зачепити продовольча криза, тому там зацікавлені у швидкому завершенні війни Росії проти України та продовженні торгівлі з нами. Ми ж зацікавлені у зміні риторики Китаю стосовно Росії і тиску Пекіна на Москву. Звісно, Китай не буде нашим стратегічним партнером, але для нас важливо відкрити «другий дипломатичний фронт», тут навіть крапля може перехилити шальки терезів на нашу користь, і саме такою краплею може стати співробітництво з Китаєм. Навіть невелика зміна риторики Китаю може викликати в Росії паніку та різку реакцію, запустити ланцюгову реакцію погіршення відносин Пекіну з Москвою.
Треба пам’ятати, що друзів у Китаю нема, він співробітничає лише тактично та ситуативно: за часів Ден Сяопіна китайці торгували з США, бо було вигідно імпортувати звідти технології. Зараз Пекіну вигідно перетворити Росію на джерело дешевих природних ресурсів, і він це буде робити, але йому також потрібне співробітництво з Україною в частині продовольчої безпеки, тому маємо тут зіграти тонку дипломатичну гру.
«ДС» Чи можемо ми в поточних обставинах прихилити на свій бік Індію?
О.К. Ситуація непроста, адже Делі теж хоче дешевої російської нафти та вугілля. Росія — зараз легка здобич для Індії та Китаю в частині дешевих енергоресурсів, агресору нікуди подітися, за рахунок його ресурсів дві великі держави хочуть надати імпульси для розвитку своїх економік. Паливо у світі зараз коштує дорого, а за рахунок покупки дешевих ресурсів у Делі та Пекіні розраховують підвищити конкурентоздатність своїх економік.
Проте вищезгадане не значить, що ми не можемо грати на індійському полі в своїх інтересах. На відміну від Китаю Індія є найбільшою азійською демократією, вони зберігають зв’язки з Великою Британією, укладають ЗВТ не з Китаєм, а з ЄС, а США підготували величезний пакет інвестицій для другої за населенням країни у світі. Ми пам’ятаємо, як американські компанії заходили в Китай у 1980-1990 роках, зараз те саме буде з Індією, яка стане «Китаєм ХХІ століття». Якщо Індія хоче працювати з Заходом — вона має враховувати його політику щодо Росії, і наша дипломатія також має грати на індійському напрямку проактивну роль.
«ДС» Якою має бути наше стратегія щодо Китаю та Індії після війни?
О.К. Маємо перехопити в Росії та Білорусі Новий шовковий шлях, російський маршрут якого у найближчі кілька років буде використовуватися з дуже великими обмеженнями та практично випаде з логістики, натомість актуальним стане маршрут через Туреччину та наші порти.
Щодо Індії, то тут достатньо буде укласти угоду про ЗВТ. На відміну від таких угод з Ізраїлем чи Туреччиною (з нею ЗВТ особливо невигідна), з Індією ЗВТ укладати вигідно, адже маємо торговий профіцит з Делі, тобто така ЗВТ для української економіки, особливо для машинобудування, буде своєрідним торгівельним джекпотом.
Подписывайтесь на наш телеграм-канал. Инсайды о Китае — без лицемерия и пропаганды.
