Час "за" і "проти"

Проросійське вичікування Китаю

січень 2024 року

Невловимий Китай

Китай демонстративно ігнорував зусилля України та її західних союзників щодо просування української «формули миру». У січні інформагентство Bloomberg повідомило, що 16 грудня у Саудівській Аравії відбулася неафішована зустріч радників з питань національної безпеки. Такий формат був обраний частково для того, щоб країни-учасниці відчували себе більш комфортно щодо своєї присутності на ній, могли провести більш вільну та відверту дискусію щодо української «формули миру» та планів просування цього процесу, а також принципів потенційної взаємодії з Росією у майбутньому. Тим не менш, китайського представника на цій зустрічі не було [1].

Не було китайського посланця і на широко афішованій зустрічі радників, що відбулася 13-14 січня на полях Давосу. За інформацією українських ЗМІ, місце зустрічі було обрано з розрахунком на те, що там і так будуть представники Китаю – для участі у Всесвітньому економічному форумі. Однак Пекін все одно відмовився направити представника [2]. Проте, голова ОП Андрій Єрмак тоді на підсумковій прес-конференції заявив, що важливо, щоб за столом переговорів щодо «формули миру» був присутній Китай[3]. У свою чергу, офіційний представник МЗС КНР Мао Нін 15 січня, коментуючи питання про неучасть китайського посланця у зустрічі в Давосі, лише обмежилася стандартною заявою, що Китай «продовжуватиме працювати з міжнародною спільнотою, граючи конструктивну роль у сприянні політичному врегулюванню. а також вітає та підтримує всі зусилля, що сприяють досягненню миру»[4]. Водночас вона наголосила, що КНР постійно підтримує контакти з усіма зацікавленими сторонами, включаючи Київ: «Головне – це сприяти мирним переговорам» [5].

Звернімо увагу на заяву глави МЗС Швейцарії Ігнаціо Кассіса (брав участь у консультаціях радників), що Пекін має бути залучений до зусиль, спрямованих на припинення війни між Україною та Росією[6]. А 15 січня після переговорів Володимира Зеленського із президентом Швейцарії Віолою Амхерд було оголошено, що ця країна прийматиме Глобальний саміт миру. На цьому тлі президент України зазначив, що Китай, один із ключових союзників Росії, відіграє «велику роль» у світі, і він хотів би, щоб Пекін «взяв участь у нашій формулі, а також у саміті»[7]. Додамо, що саме 15 січня В. Амхерд особисто зустрічала голову Держради КНР Лі Цяна, який прибув до Швейцарії, а 17 січня провела з ним двосторонні переговори. І хоча в протокольних повідомленнях не згадувалося обговорення російсько-української війни [8], велика ймовірність, що це відбувалося.

У січні в комунікації з Китаєм проблему російсько-української війни активно порушували США. На першій після перерви у чотири роки зустрічі представників американського та китайського військових відомств (пройшла у Вашингтоні 8-9 січня), яка стосувалася координації оборонної політики двох країн, обговорювалася тема й російської збройної агресії проти України (поряд з цим порушувалися теми вільної навігації у Південно-Китайському морі, провокацій з боку КНДР, ситуації в Тайванській протоці). У зустрічі взяли участь заступник помічника голови Пентагону Майкл Чейз та заступник голови Центральної військової ради КНР Сун Яньчао[9].

10 січня заступник радника президента США з нацбезпеки Джон Файнер провів зустріч у Вашингтоні з керівником Міжнародного відділу ЦК Компартії Китаю Лю Цзянчао [10]. А 12 січня, тобто напередодні зустрічі радників у Давосі, Лю Цзянчао провів переговори з держсекретарем США Ентоні Блінкеним. Згідно із заявою Білого Дому, сторони провели конструктивну дискусію щодо низки двосторонніх, регіональних та глобальних питань, включаючи сфери потенційної співпраці та питання, що викликають розбіжності між двома країнами. «Сторони обмінялися думками з регіональних та глобальних питань, включаючи війну Росії проти України, КНДР та Близький Схід», – йдеться у повідомленні [11].

26-27 січня у Бангкоку відбулися консультації міністра закордонних справ Китаю Ван Ї та помічника з нацбезпеки президента США Джейка Саллівана. Їх міжнародна тематика була схожа на порядок денний зустрічей по лінії міністерств оборони – ситуація на Близькому Сході та питання Південно-Китайського моря, а також російсько-українська війна [12]. У контексті інформації про розширення військово-технічного співробітництва РФ та КНДР (зокрема, постачання корейських боєприпасів та ракет російської армії), зазначимо тональність обговорення проблеми Корейського півострова. Тема була піднята Дж. Салліваном через зростання ролі та впливу Росії на Північну Корею, але при цьому констатувалася наявність впливу Китаю. Вашингтон закликав Пекін використовувати свій вплив як мінімум у питанні денуклеаризації (китайська відповідь залишилася невідомою). Загалом обидві сторони назвали проведений стратегічний діалог відвертим, змістовним та плідним.

Відзначимо також, що безпосередньо перед переговорами в Бангкоку з Ван Ї, Дж. Салліван провів телефонну розмову з А. Єрмаком. У протокольному повідомленні прямо про обговорення китайської тематики не згадувалося, але сторони обговорили результати зустрічі радників у Давосі та підготовку до Глобального саміту миру[13].

Примітно, що публічна риторика Китаю щодо російсько-української війни наголошувала на його активній ролі у мирному врегулюванні. Зокрема Ван Ї, виступаючи про зовнішньополітичні підсумки 2023 року 9 січня, заявив, що Китай «сприяє відновленню мирних переговорів та відновленню миру, ми активно готуємося не приймати чиюсь сторону і боротися лише шляхом мирних переговорів». При цьому він заявив, що китайська сторона ніколи не використовувала поточну кризу для отримання вигоди [14]. А 22 січня на скликаному Росією засіданні Ради Безпеки ООН із питання західних поставок ОВТ в Україну, постійний представник КНР при ООН Чжан Цзюнь заявив, що Китай закликає якнайшвидше відновити переговори щодо мирного врегулювання, хоча й додав проросійську тезу: «Мир не може бути досягнутий за рахунок постійного відправлення озброєнь на поле бою». Чжан Цзюнь також зазначив, що «міжнародне співтовариство та ООН мають створити відповідні умови» для відновлення мирного діалогу: «Не можна відмовлятися від дипломатичних зусиль за жодних обставин» [15].

…Але Київ зберігає позитив

Незважаючи на відсутність китайського посланця на консультаціях радників з нацбезпеки, українська сторона сподівалася провести двосторонню зустріч із делегацією КНР на полях Давосу. Однак вона так і не відбулася. В публічній площині проявилося певне роздратування цим з боку В. Зеленського. Спочатку він так прокоментував журналістам ситуацію: «За всієї поваги до Китаю і до прем’єр-міністра Китаю, я їду не до нього особисто, я їду на запрошення до Давосу. У мене там буде багато різноманітних зустрічей. З багатьма лідерами світу»[16]. А пізніше, у зв’язку з черговим питанням ЗМІ про зустріч з китайським прем’єром, Президент досить роздратовано заявив, що його рівень – зустрічатися з Сі Цзіньпіном, який у Китаї приймає рішення, а з главою уряду КНР має зустрічатися український прем’єр[17].

Надалі українська дипломатія спробувала пом’якшити тональність Президента. Зокрема, Дмитро Кулеба, виступаючи в Давосі, заявив, що не вірить, що «ця війна відповідає стратегічним інтересам Китаю». І далі пояснив позицію Києва: «Ми вважаємо, що Китай зараз стежить за розвитком подій і спостерігає, як різні сторони вкладають у неї дедалі більше ресурсів. Китай зосереджений як на своїх економічних проблемах, так і на розвитку подій у своєму регіоні. Ми хочемо більше розмовляти з Китаєм. Ми хочемо мати із ними більше контактів на всіх рівнях». За словами міністра, у своєму підході до Китаю українська сторона керується тим, що Пекін зацікавлений у незалежній, мирній та успішній Україні, а також «через неминучу перспективу України стати членом єдиного ринку Євросоюзу»[18]. А в інтерв’ю Bloomberg Д. Кулеба повідомив, що Україна прагне організувати телефонну розмову В. Зеленського із Сі Цзіньпіном, бо «є речі, про які вони можуть поговорити, а саме формула миру, запропонована президентом Зеленським як спосіб відновлення справедливого та міцного миру в Україні»[19].

Своєю чергою, А. Єрмак в інтерв’ю українським ЗМІ пояснив своє бачення того, чому Китай, як і низка інших країн Глобального Півдня, поки що не підтримують «формулу миру». Перш за все, це нова концепція, яка вимагає часу для роз’яснення. Він також сформулював кілька фундаментальних причин. По-перше, протягом останніх 30 років Україна була недостатньо представлена в цих країнах: «В результаті вони не мають ясного уявлення, що таке Україна, за що ми боремося тощо. Але ми маємо таке завдання. Цю помилку ми до кінця ще не виправили, але фактично ми точно над ними працюємо всіма. Президент поставив таке завдання». По-друге, домінує невірний образ, що Росія — це на 100% СРСР: «Тобто вони навіть не знають, яку роль відігравала Україна чи інші країни колишнього Союзу. Тобто це вплив Росії, яка, звісно, категорично робить усе, щоб не допустити знайомства з їхньою реальною роллю». Третя причина – це, «умовно кажучи, моменти, пов’язані із відносинами цих країн із країнами, які сьогодні є союзниками України». І четверте, за словами А. Єрмака, – це відсутність із багатьма з цих країн реальних тісних стосунків. Далі він заявив, що Україна та Китай мають всі шанси поглибити свої двосторонні відносини, у тому числі вирішити низку питань, які залишилися з минулого і які, з погляду китайської сторони, не зовсім зрозумілі: «Українська сторона, український Президент точно готовий до вирішення цих питань. Зеленський мав дві дуже добрі, дуже конструктивні розмови з Сі Цзіньпіном. Я можу сказати, що я був вражений глибиною знань китайського лідера щодо України та його теплим ставленням до нас. Ви знаєте, що він був свого часу і в Одесі, і на Одещині. Я вважаю, що ми маємо великий потенціал з Китаєм. Ще раз — треба просто працювати»[20].

26 січня заступник голови ОП Ігор Жовква у коментарі Reuters заявив, що Україна запрошує Сі Цзіньпіна взяти участь у Глобальному саміті миру у Швейцарії і додав: « Ми працюємо з китайською стороною. Ми залучаємо наших партнерів у світі, щоб вони донесли до китайської сторони, наскільки важливою є участь у такому саміті» [21].

29 січня посол України в Китаї Павло Рябікін провів зустріч із заступником міністра закордонних справ Сунь Вейдуном (до речі, за обставинами китайський дипломат за кілька днів до цього був з візитом у Пхеньяні [22]). МЗС КНР процитувало такі слова останнього: «На даний момент прискорюються масштабні зміни, з якими світ не стикався сторіччями. Китай та Україна мають дивитися на довгострокову перспективу, а також з повагою та щиро ставитися один до одного, щоб сприяти стабільності та довгостроковому розвитку двосторонніх відносин». П. Рябікін, у свою чергу, зазначив, що Україна високо цінує розвиток відносин з Китаєм, завжди дотримується принципу «одного Китаю» і готова посилити взаєморозуміння та співпрацю з Китаєм для продовження розвитку двосторонніх відносин. Також сторони обговорили питання, що цікавлять обидві країни, серед яких війна РФ проти України [23]. Згідно з повідомленням української сторони, посол наголосив на «важливості активізації двостороннього політичного діалогу на всіх рівнях, а також підтвердив запрошення китайській стороні приєднатися до імплементації української формули миру для припинення російської агресії проти України» [24]. А наступного дня, 30 січня, П. Рябікін взяв участь в урочистій аудієнції, в ході якої вручив вірчі грамоти Сі Цзіньпіну (були посланці ще 41 держави)[25].

Лавров на «бурхливому піднесенні», а Шойгу на ІПСО

Росія продовжує транслювати риторику про винятково позитивні відносини з КНР. Вже 3 січня було опубліковано розпорядження В. Путіна провести в 2024 – 2025 роках Роки культури Росії – Китаю з метою подальшого розвитку російсько-китайських відносин і розширення двосторонніх зв’язків в галузі культури .[26]

10 січня відбулася телефонна розмова С. Лаврова з Ван Ї. Сторони підбили основні підсумки взаємодії у 2023 році, при цьому висловивши задоволення високими темпами розвитку двостороннього політичного діалогу та практичного співробітництва. У своєму прес-релізі МЗС РФ зазначило, що було «підкреслено особливе значення російсько-китайської стратегічної взаємодії для становлення справедливого багатополярного світопорядку та, зокрема, формування надійних засад євразійської безпеки». Крім того, було наголошено на важливому значенні розвитку співпраці між Євразійським економічним союзом та проектом «Один пояс, один шлях». Було наведено такий перелік «актуальних питань», які обговорили міністри: «українська криза, палестино-ізраїльський конфлікт, ситуація навколо Корейського півострова та загалом в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні». Наголошено на «спільному неприйнятті конфронтаційної політики західного блоку щодо Росії та Китаю, спроб стримати їх розвиток за допомогою санкцій, навмисних провокацій та інших нелегітимних методів». С. Лавров та Ван Ї відзначили суто конструктивний, не спрямований проти третіх країн характер взаємодії між Москвою та Пекіном у рамках ООН, ШОС, БРІКС та інших багатосторонніх форматів[27]. Звернемо увагу, на слова Ван Ї, висловлені за підсумками розмови (Xinhua), що «Китай твердо вірить, що Росія зможе успішно втілити в життя свій важливий внутрішньополітичний порядок денний, зберегти державну стабільність і розвиток»[28].

У зв’язку з президентськими виборами на Тайвані МЗС РФ видало заяву, в якій зазначило, що російська сторона виступає проти незалежності Тайваню в будь-якій формі. А також зазначило: «Спроби окремих країн використовувати вибори на Тайвані з метою чинити тиск на Пекін і розгойдати ситуацію в протоці і в регіоні в цілому контрпродуктивні і заслуговують на широке засудження з боку світової спільноти»[29].

18 січня С. Лавров на прес-конференції зробив навіть таку заяву: «Немає такої сфери діяльності людини, де наші відносини з Китайською Народною Республікою не переживали б бурхливе піднесення». Як аргумент він навів економічні відносини, при цьому наголосив на тому, що країни переходять на такі механізми розвитку торгівлі та інвестиційного співробітництва, які «не будуть перебувати під будь-яким західним впливом»[30]. Водночас, С. Лавров визнав наявність деяких проблем, але вирішив їх не деталізувати: «Звичайно, є питання, які мають вирішуватись, бо є питання економіки, торгівлі. Кожен хоче погодити сприятливіші умови. Але завжди, у всіх випадках, інтереси Росії та Китаю за підсумками переговорів зводяться до спільного знаменника, і це взірець для вирішення будь-яких питань будь-якими іншими учасниками світового спілкування»[31].

30 січня С. Лавров провів переговори з першим заступником глави МЗС Китаю Ма Чжаосюєм у Москві. Обговорювали ситуацію навколо України, питання безпеки на євразійському просторі та в азійсько-тихоокеанському регіоні, врегулювання на Близькому Сході та зниження напруженості на Корейському півострові. Зазначимо, що напередодні Ма Чжаосюй зустрівся з першим заступником міністра закордонних справ Володимиром Тітовим та заступником міністра закордонних справ Андрієм Руденком. «Відбувся поглиблений обмін думками щодо поточної ситуації у світі, широкого кола регіональних та країнових сюжетів, взаємодії у багатосторонніх форматах. Сторони також обговорили українську проблематику та питання палестино-ізраїльського врегулювання», – повідомило МЗС РФ [32]. Крім того, Ма Чжаосюй провів окрему зустріч із заступником глави МЗС Сергієм Рябковим, присвячену питанням міжнародної безпеки, контролю над озброєннями та нерозповсюдження. Увага також була приділена проблематиці взаємодії у форматі БРІКС. У МЗС РФ додали, що сторони обговорили також деякі інші актуальні питання міжнародного порядку денного «з акцентом на завдання поглиблення російсько-китайської координації, зокрема на профільних міжнародних майданчиках» [33].

31 січня відбулася розмова (при цьому підкреслено, що з ініціативи китайської сторони) у форматі відеоконференції міністрів оборони Китаю та Росії Дуня Цзюня та Сергія Шойгу. Останній привітав колегу з призначенням на посаду та висловив упевненість, що досвід взаємодії глави військового відомства КНР із російськими збройними силами сприятиме розширенню двостороннього військового співробітництва. Зокрема, він згадав, що Дун Цзюнь проходив навчання у Москві на курсах Військової академії Генерального штабу, а у 2015 та 2016 роках був керівником від китайської сторони під час проведення російсько-китайських військово-морських навчань. Далі С. Шойгу зазначив, що координація зусиль двох країн «надає стабілізуючий вплив на міжнародну обстановку, сприяє зниженню конфліктного потенціалу» [34]. І констатував: «Російсько-китайські відносини у військовій галузі неухильно розвиваються в усіх напрямках. Регулярно проводимо спільні заходи оперативної та бойової підготовки на суші, морі та у повітрі, успішно відпрацьовуємо навчально-бойові завдання різної складності». Міністр заявив, що розраховує «на найтіснішу та плідну співпрацю» з китайським колегою[35].

Згідно з повідомленням російської сторони, Дун Цзюнь назвав російського колегу «старим другом китайського народу та китайської армії» і начебто сказав: «Я захоплююся вашою мужністю, виявленою в міжнародній обстановці, що швидко змінюється» [36]. А далі були наведені слова, нібито висловлені Дун Цзюнем, які мали широкий міжнародний скандальний резонанс: «Надали вам підтримку щодо українського питання, незважаючи на те, що США та Європа продовжують тиснути на китайську сторону. Навіть оборонне співробітництво між Китаєм та Євросоюзом [виявилося] під ударом, але ми не будемо через це змінювати чи відмовлятися від встановленої політики. І вони не повинні і не зможуть перешкодити нормальному російсько-китайському співробітництву». У прес-релізі міноборони КНР згадок про Україну немає [37], а речник МЗС КНР фактично дезавуював цю заяву, наголосивши, що нейтральна позиція Китаю залишається незмінною[38].

Білорусько-китайська «кнопка прискорення»

Білорусько-китайський офіційний діалог мав низьку інтенсивність, що, як зазвичай компенсовувалося гучною риторикою. Олександр Лукашенко нагадував про особливі відносини з Китаєм. Так, при відвідуванні китайсько-білоруського автовиробника «Белджі» він вказав на тісне військово-технічне співробітництво: «Ви знаєте, що «Полонези» (білоруська РСЗВ. – Ред.), перші ракетні виробництва, я починав із Китаю. Сі Цзіньпіна попросив, щоб він допоміг створити. Не створити – ми купили у них. А зараз самі робимо. Все робимо самі. І установки пускові, і зарядні. І ракету, найскладніше»[39].

23 січня посольство КНР у РБ організувало прийом з нагоди східного нового року та 32-річчя встановлення дипломатичних відносин між країнами. У своєму виступі посол Се Сяоюн наголосив: «Високий рівень політичної взаємодовіри безперервно є надійною запорукою китайсько-білоруських відносин. Китай та Білорусь поважають та підтримують обраний шлях розвитку, внутрішню та зовнішню політику один одного, твердо підтримують один одного з питань, що стосуються корінних інтересів двох країн, таких як суверенітет, незалежність та територіальна цілісність». Далі було озвучено таку метафору: «Особливо за останні 10 років під плануванням та керівництвом голови Сі Цзіньпіна та президента Олександра Лукашенка відносини між двома країнами натиснули “на кнопку прискорення”, безперервно підвищуючи свою якість і рівень і досягнувши нових висот всепогодного та всебічного стратегічного партнерства»[40].

У свою чергу, міністр закордонних справ РБ Сергій Алейник, який брав участь у прийомі, заявив, що запорукою успіху співпраці Білорусі та Китаю є «єдине бачення ситуації на міжнародній арені, прагнення до миру, правди, поваги та історичної справедливості». Далі спрогнозував: «Ми посилимо технологічну та інвестиційну кооперацію, спільно проведемо Рік співробітництва у галузі технологій та інновацій, збагатимо гуманітарну взаємодію. Сучасна ситуація вимагає від нас чіткої, скоординованої та планомірної спільної роботи. Впевнений, що незабаром нашими лідерами буде затверджено ще масштабніший і амбітніший план спільної роботи на найближчі роки» [41].

13 січня МЗС Білорусі поширило заяву у зв’язку з президентськими виборами на Тайвані, що Білорусь твердо підтримує принцип «одного Китаю». У ньому було зазначено: «Будь-які дії третіх сил, створені задля вплив на виборний процес, неприпустимі і деструктивні. Категорично засуджуємо також інші спроби втручання зовнішніх гравців у внутрішні справи інших держав»[42].

Володимир ГОЛОВКО, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, Керівник «Центру політичного аналізу»

Джерело: Українська лінія