Війна в Україні: позиція та інтереси зовнішніх гравців. Китай

Війна в Україні

І.Позиція КНР щодо війни в Україні

Політична позиція Китаю щодо війни в Україні за весь час зазнала лише однієї, але суттєвої, зміни. Після перших двох тижнів війни, коли стало зрозуміло, що просування російських військ в Україні проходить не настільки легко, швидко та ефективно, як очікувалося, офіційний Пекін поступово змінив акценти, і пом’якшив риторику.

Наприклад, якщо 24 лютого на сторінках державного китайського англомовного видання Global Times доволі гостро писали, що війна РФ в Україні — це “плювок в обличчя Вашингтона”, що доля України “сумна”, оскільки країна “підкорилася” волі США і стала жертвою “безглуздого розширення НАТО на схід”, то вже за три дні військові експерти КНР констатували, що українська армія виявилася сильнішою, аніж всі думали, а Росія просувається в Україні не за планом. 28 лютого постпред КНР в ООН закликав сторони конфлікту до негайних мирних переговорів, а представник МЗС КНР уперше закликав “поважати територіальну цілісність та суверенітет усіх країн-членів ООН”. Вже 10 березня Китай вперше назвав війну в Україні власне “війною”. 15 березня посол КНР у США опублікував колонку, в якій назвав Україну суверенною державою, і різко спростував інформацію про нібито підтримку Росії з боку його уряду.

Іншими словами, розуміючи, що Росія не досягне своїх цілей в Україні за декілька днів, і що ця війна стане для Москви довгою і виснажливою, а також усвідомлюючи токсичність цієї історії для своєї репутації та відносин із західними державами, Пекін змінив риторику, дозволив більш вільно висвітлювати війну і віддалився від РФ ще більше.

Втім, загальна рамка публічної політичної риторики Китаю не змінилася за весь час. Її можна описати наступними ключовими меседжами, які Пекін просуває з 24 лютого:

  • У війні в Україні винна не лише Росія, але й колективний Захід, зокрема Сполучені Штати, що ігнорували безпекові претензії РФ;
  • Необхідно створити єдину, спільну для усіх, ефективну концепцію безпеки у регіоні та світі, яка б враховувала інтереси та занепокоєння різних країн, і в якій би не домінував лише Захід;
  • Захід має прийняти для себе принцип неділимості безпеки, що має стати основою нової архітектури безпеки в Європі та Євразії в цілому;
  • Європа, як і Китай, хоче швидкого завершення цієї війни, але через позицію США війна затягується;
  • Необхідно відмовитися від “менталітету холодної війни”, “блокового мислення”, завершити епоху формування військових блоків і розділення світу за цим принципом, і перейти до більш гнучкої багатополюсної системи, у якій не-західні держави гратимуть більшу роль;
  • Не можна порівнювати Україну та Тайвань, адже перша — суверенна держава з визнаними кордонами, а другий — невід’ємна частина Китаю;
  • Китай не підтримує запровадження односторонніх санкцій проти РФ, оскільки їх використовують США як інструмент розширення свого впливу, і це поганий прецедент для інших країн.

Хоча Китай не долучився до західних санкцій проти РФ, вже з початку березня він активно діє у гуманітарній сфері. 9 березня в Україну був відправлений перший гуманітарний вантаж з КНР, а уряд КНР погодив виділення гумдопомоги на загальну суму $ 790 тисяч через Червоний Хрест. У середині березня другий та третій вантажі прибули до України через території Румунії та Угорщини. 21 березня КНР виділили додаткові $ 1,57 млн гуманітарної допомоги через Червоний Хрест.

Попри небажання приєднуватися до санкцій проти РФ, китайська влада, тим не менше, посилила нагляд за співпрацею з Росією, і стала підходити до цього обережніше. В окремих випадках, навіть обмежувати діяльність у РФ, як через санкції Заходу, так і з власної ініціативи.

Наприклад, за повідомленнями Reuters, 25 березня китайський енергетичний гігант Sinopec призупинив інвестиції у російську газохімічну промисловість. А ще на початку березня Азійський банк інфраструктурних інвестицій тимчасово заморозив деяку діяльність на території РФ. 10 березня у Росії скаржилися на те, що Китай затягує переговори щодо продажу Москві запчастин для цивільних літаків, які опинилися у дефіциті через західні санкції у цій галузі.

Однак такі обмеження не означають, що Китай приєднався до санкцій проти РФ. Скоріше, це превентивні заходи, щоб не потрапити під ризик вторинних санкцій, які можуть запровадити США, особливо враховуючи бажання американських еліт підвести Китай під санкції, звинувачуючи у підтримці Росії у війні в Україні, від чого Пекін намагається відхреститися і віддалитися.

 

 II. Наслідки війни в Україні для Китаю

Аналізуючи ситуацію за результатами останніх 45 днів, можна сказати, що війна в Україні породила як негативні, так і позитивні наслідки для Китаю і його міжнародних позицій.

По-перше, війна створила неймовірно токсичну ситуацію, що почала загрожувати репутації Пекіна та його економічній стабільності, особливо коли США почали просувати наратив про нібито намір КНР надати військову допомогу росіянам в Україні.

По-друге, російське вторгнення в Україну стало занадто різким кроком у стратегії Китаю проти США, адже створює кризу великих масштабів, до якої Пекін в деяких аспектах не був готовий. Зокрема, війна поляризувала суспільства та політичні сили у багатьох країнах, змушуючи їх ставати на чийсь бік, а також посилюючи антикитайські настрої через ідеологічну близькість КНР з Росією.

По-третє, санкції Заходу та ізоляція РФ вдарили по магістральному стратегічному проекту КНР “Один Пояс, Один Шлях”, у який Пекін вже вклав понад $ 4 трлн і отримав $ 2 трлн від нього у 2021 році. Чимало транспортних шляхів, які прямували територією Росії, заморожені або фактично не працюють. Розрив логістичних ланцюгів змушує Китай вкладатися більше у альтернативні маршрути, а це нелегко та довго, або переорієнтуватися на морську торгівлю, яка більш залежна від інших країн, у тому числі партнерів США, і яка також частково залежить від російських морських портів, з якими нині не хочуть працювати міжнародні контейнерні перевізники, такі як Maersk, Shenker, Hapag-Lloyd. Очікується також падіння обсягів транзиту через Росію через те, що західні компанії не хочуть страхувати російські експедиторські компанії, які перевозять китайські товари через РФ. Крім того, при поверненні контейнерів назад з Європи через Росію європейські компанії не можуть оплатити транзит через санкції ЄС проти РФ.

Утім, з іншого боку, у середньо- і довгостроковій перспективі Китай може збільшити свій транзит, позбавивши Росію монопольного становища в експедиторських перевезеннях китайських товарів з Європи, шляхом створення іншої експедиторської компанії (китайської або спільного підприємства), яка б перебрала на себе оплату за транзит. Крім того, Китай може почати диверсифікувати транспортно-логістичні маршрути, наприклад розвиваючи альтернативні коридори через Пакистан, Іран, Південний Кавказ, Туреччину, Перську затоку.

По-четверте, війна породила сприятливий контекст, що дозволив США — головному супернику КНР — консолідувати союзників у Європі та Азії, посилити вплив на проамериканські елітні групи у різних країнах і розпочати наступ на ті держави, які необхідні Вашингтону в його спробах зібрати нову глобальну антикитайську коаліцію, але які до цього намагалися балансувати і тримати нейтралітет. Це, зокрема, стосується таких ключових гравців, як Німеччина, Франція, Туреччина, Саудівська Аравія, ОАЕ, Ізраїль, Сінгапур, Пакистан.

Німецька правляча коаліція вже змушена була оголосити про перегляд своєї політики непостачання зброї у інші конфлікти та вперше розглянути можливість розпочати радикальне переозброєння. Сінгапур став першою країною Південно-Східної Азії, яка приєдналася до західних санкцій проти РФ. У Пакистані загострилася боротьба між прозахідними та прокитайськими елітами, що призвело до гострої політичної кризи, яка завершилася 10 квітня відставкою прокитайськи налаштованого прем’єр-міністра Імрана Хана.

По-п’яте, війна створила складнощі в експорті неону з України, який є важливим елементом у створенні напівпровідників, а це величезна індустрія у Китаї. Відповідно, довгострокові перебої у поставках неону з України, які раніше йшли морем, можуть вдарити по конкурентоздатності китайського сектору виробництва напівпровідників.

По-шосте, війна в Україні створює суттєві проблеми для продовольчої безпеки Китаю. І хоча за останні пару років Пекін наростив свої стратегічні резерви, у середньо- і довгостроковій перспективі вторгнення РФ в Україну створює для КНР серйозні виклики на цьому напрямку. Пошук альтернативних маршрутів поставок наразі ускладнений. Переорієнтація в імпорті зерна лише на Росію не входить у плани КНР, що були спрямовані на диверсифікацію поставок, а не їхню монополізацію одним гравцем. Крім того, інші великі постачальники продовольства — це здебільшого США та їхні союзники (Австралія, Франція, Канада, Німеччина, Польща). Вони навряд чи прийдуть на допомогу КНР, та й Пекін не бажає ставати від них у залежність в такій критичній галузі. Лишаються також нейтральні гравці Аргентина та Казахстан, але їхні можливості обмежені, і повністю замінити втрату українського та російського імпорту не зможуть. Відтак, для КНР дуже важливо, щоб війна між РФ та Україною вирішилася якнайшвидше, і бажано, з відкриттям чорноморських портів і відновленням постачань зерна у найближчі 1-2 роки.

 

Утім, війна в Україні створила й суттєві можливості для Китаю.

По-перше, послаблення Росії наближає її до статусу “молодшого партнера” КНР у регіональних та світових справах, що давно було бажаним форматом для Пекіна, а не поява потужної регіональної держави, яка була б здатна кидати виклик не лише Заходу, але й Китаю. У стратегії КНР російська економіка не посідає центрального місця, адже вона слабка та в здебільшого сировинна. Відтак, Китаю необхідна Росія, яка буде достатньо піддатливою для зовнішнього впливу Пекіна.

По-друге, війна змусила Захід реагувати, а отже виявила інструменти їхнього тиску та впливу, в тому числі у торгово-економічній, фінансовій та технологічній сферах. Західні санкції показали Китаю, до чого йому варто готуватися у разі подальшої конфронтації зі США, а також дозволили оцінити рівень і глибину контролю Вашингтона над міжнародною фінансовою системою та системами союзників. Все це стане цінною інформацією для Китаю у межах його планів розбудови альтернативних закритих не-західних платіжних систем. Санкції, хоча й були виправдані в очах багатьох держав, все ж таки продемонстрували уразливість більшості країн перед системою, у якій домінує американський долар, особливо арешт російських доларових резервів Центрального банку.

Це ж стосується і зовнішньої торгівлі. Китай використовуватиме нинішню кризу, щоб форсувати питання створення захищених систем двосторонньої торгівлі, переведення її у національні валюти, переконання інших країн нарощувати частку своїх ЗВР у юані, як це зробила Росія за останні декілька років.

По-третє, війна в Україні потенційно загострює соціально-економічну ситуацію у регіонах світу через зростання інфляції, а також цін на базові товари, продовольство та енергоносії. Санкції ці проблеми загострюють, а отже створюють для Китаю можливості посилювати свій вплив, і навіть дають більше простору для маневру, оскільки країни, що приєдналися до санкцій, не захочуть вступати у конфронтацію ще й з Китаєм.

По-четверте, війна в Україні поглиблює розкол між колективним Заходом і всіма іншими країнами, особливо тими, які стомилися від домінування західних інститутів у світовому порядку. Для Китаю це шанс консолідувати країни, які не сприймають тиск з боку Вашингтона або не хочуть йти у фарватері Заходу, наприклад країни Близького Сходу, Африки, Центральної Азії, Південно-Східної Азії.

По-п’яте, через ізоляцію Росії з боку Заходу, перед Китаєм потенційно відкривається можливість зайняти місце західних країн у фінансуванні спільних із Росією проектів розвитку Сибіру та Арктики. Це в тому числі посилить ті елітні групи у РФ, які просуватимуть саме китайське партнерство для розвитку енергетичних проектів, по мірі посилення залежності від китайських капіталу та технологій. У довгостроковій перспективі це дає Китаю можливість посилити свій вплив у Москві на рівні окремих елітних груп. Те саме стосується імовірного посилення китайських компаній в експорті мікрочіпів та телекомунікаційних технологій до РФ, що своєю чергою також посилить вплив Китаю у Росії.

По-шосте, санкції проти російського оборонного комплексу дає Росії можливості потіснити РФ як великого експортера зброї на світовому ринку.

 

III. Інтереси КНР у контексті війни в Україні

  • Китаю не вигідна довготривала війна високої інтенсивності, оскільки вона несе репутаційні, фінансові, економічні та політичні ризики, пов’язані з тісною співпрацею КНР з РФ. Відтак, Китай виступає за швидке завершення війни, безвідносно умов перемир’я. Поки цього не сталося, китайська політика щодо РФ базується на принципі “тримання дистанції” від РФ, оскільки надміру тісні зв’язки з Росією можуть стати занадто токсичними, привертати увагу та кидати тінь на китайську політику, чого Пекін намагається уникнути.
  • Китаю вигідне незначне послаблення Росії, що дасть можливість КНР розширити свій ринок збуту за рахунок західної ізоляції РФ, а також посилити свою економічну присутність у РФ (наприклад, замінити Visa та Mastercard компанією UnionPay), і зробити Москву більш залежною від КНР, зокрема продавати Пекіну енергоресурси за ще більш зниженими цінами.
  • Російська економіка занадто слабка для модернізації, яку проводить Китай, а відтак Росія їм необхідна не як надпотужна самодостатня наддержава, а як середній регіональний гравець, постачальник сировини та ситуативний партнер у галузі регіональної безпеки (Афганістан, Центральна Азія, Чорне море, Близький Схід, Північна Африка), якого можна використовувати або як “таран” у протистоянні із Заходом, або як “буферну зону”, яка займає увагу та ресурси Заходу на якийсь час, поки Пекін займається своїми справами.
  • США все ще є головним глобальним викликом для Китаю на наступні десятиліття, але поки що КНР не готова до фронтального протистояння з Вашингтоном і має намір ще якийсь час балансувати між співпрацею і суперництвом. Демонстрацією цього стала фактична пропозиція Сі Цзіньпіна під час переговорів із Джо Байденом взяти паузу і досягти проміжних домовленостей щодо формування біполярного американсько-китайського світового порядку, який впорядкує стосунки Пекіна і Вашингтона, і допоможе “консервувати” загрозу Росії.
  • Китай розглядає війну в Україні як частину глобального протистояння умовних “Заходу” та “Сходу”. Для нього цей процес є більш елементом неминучих глобальних процесів, які мають зіткнути інтереси Заходу, який втрачає безумовну ініціативу на світовій арені, та країн Глобального Півдня, які хочуть грати більш активну роль у міжнародній системі. Відтак, Китай не приєднується до західних санкцій проти РФ не тому, що підтримує дії Росії, а тому, що долучення до цих санкцій з погляду Пекіна буде означати його підпорядкування волі США. Для КНР це неприйнятно.
  • Хоча Китай не вітає вторгнення РФ в Україну, у Пекіні з розумінням ставляться до тієї частини позиції РФ, яка стосується їхніх претензій до США у сфері безпеки. Війна в Україні, яка завдає важкого удару по регіональній архітектурі безпеки, в якій домінували західні інституції, вигідна Китаю, адже створює можливість прискорити розпад західного світового порядку, і розпочати переговори про формування нових правил міжнародної політики. У цьому зацікавлена велика кількість не-західних держав, таких як Туреччина, Іран, ОАЕ, Ізраїль, Індія, Японія тощо.
  • Війна в Україні створює середньо- і довгострокові ризики для китайської глобальної ініціативи “Один Пояс, Один Шлях”, який залежить від сухопутного маршруту через Росію і Білорусь. Якщо конфлікт затягнеться, або якщо західні санкції лишатимуться надовго, Китаю доведеться шукати інші альтернативні транспортно-логістичні маршрути, зокрема через Іран, Пакистан і Туреччину. А це у свою чергу різко актуалізує для Китаю питання швидкого укладення “ядерної угоди” між США та Іраном, збереження впливу на Пакистан (у якому якраз спалахнула боротьба за владу) та зближення з Туреччиною через Каспійський регіон та Південний Кавказ.

 Висновки для України

  • Китайська політика у контексті війни в Україні в цілому не стосується безпосередньо України, а більше розглядається через призму міжнародної політики. Україна — питання другорядне, пріоритетом лишається системне стратегічне суперництво зі США. Таким чином, Україні необхідно буде балансувати між інтересами двох держав, які матимуть однаково сильний вплив на нашу безпеку.
  • Китай не стане приєднуватися до санкцій Заходу проти РФ. Вимагати цього від них не варто і не має сенсу, як і апелювати до морально-етичних аргументів, оскільки причини відмови не пов’язані з Україною. Однак якщо Україна зможе прив’язати поступове послаблення санкцій або їхнє точкове скасування до конкретних кроків, на які має піти Москва, це може дати Китаю розуміння, у яких питаннях можна тиснути на Росію, щоб розблокувати окремі аспекти співпраці з нею, заморожені через західні санкції.
  • Китай не стане підтримувати Росію військовим шляхом проти України. Скоріше, вони можуть надавати точкову підтримку у галузі торгівлі та економіки, а також заміщення певних товарних груп, які Росія втратила через ізоляцію Заходу. Пекін робитиме все, щоб прив’язати Росію до своїх геоекономічних інтересів, поки Захід ізолює її, штовхаючи Москву на схід та південь. Україні варто оцінити можливості перехопити деякі транспортні та логістичні потоки, які Росія втратила через санкції, і яких потребуватиме Китай, шукаючи альтернативні шляхи постачання своїх товарів (звідси і пропозиція Китаю зробити з України “міст між Заходом і Сходом”), а також запропонувати Китаю відновлення надійних і безперервних постачань продовольства в обмін на їхній тиск на РФ, щоб вона не блокувала морські порти України після завершення війни.
  • Війна в Україні та безпрецедентні санкції Заходу проти РФ створюють базові умови для переділу енергетичного ринку та перегляду існуючої міжнародної фінансової системи, яка була збудована на базі Бреттон-Вудських домовленостей на чолі зі США. Хоча де-доларизація світової економіки поки що виглядає далекою перспективою, війна в Україні може стати тригером для Китаю форсувати цей процес, як вони вже почали робити у технологічній сфері. Наприклад, створити альтернативну фінансову систему на основі співпраці країн ШОС та БРІКС. Для України розвиток багатополюсності може бути вигідним, оскільки створює ширший простір для маневру між ключовими великими державами, особливо у випадку, якщо війна в Україні завершиться компромісом із закріпленням багатовекторного нейтралітету.
  • Китаю не вигідна затяжна війна між РФ та Україною, оскільки у цьому випадку посилюється вплив проамериканських сил у Європі, залежність України та країн Центрально-Східної Європи від США, а також послаблюються позиції РФ, яка втрачає геостратегічну цінність як “таран” КНР у боротьбі із Заходом. До того ж, чим довше триває війна, тим більш токсичною вона стає для самого Пекіна, звужуючи його поле для маневру і можливості балансування.
  • Китаю вигідне незначне послаблення РФ в результаті війни, яке дозволить Пекіну розширити свій ринок за рахунок російського, посилити залежність Москви від КНР та зміцнити свої регіональні позиції у регіонах, які вони до цього “ділили” з Росією: Центральна Азія, Південна Азія, Південний Кавказ. Україні у коротко- і середньостроковій перспективі вигідна маргіналізація РФ у партнерстві з КНР, але у довгій перспективі Україна може замінити Росію у деяких галузях у якості більш надійного, ефективного, не проблемного партнера, який матиме диверсифіковані зовнішні зв’язки, що дозволятиме Пекіну підтримувати контакти з іншими регіонами.
  • Китай готовий грати посередницьку роль по Україні, але за умови, що КНР включать у перелік “гарантів безпеки” України при укладенні нової мирної угоди з РФ, і за умови, що це посередництво буде частиною глобальних домовленостей зі США та ЄС. Враховуючи те, що глобальна політика у наступні десятиліття визначатиметься динамікою взаємовідносин США і Китаю, Україні необхідно запросити Китай у якості одного з гарантів безпеки разом зі США разом із переходом на більш диверсифіковану зовнішню політику, яка дозволила вільніше балансувати між цими двома полюсами світової політики.
  • Україні варто залучати Китай не до питань політичного або безпекового характеру, які для Пекіна є або чутливими, або не пов’язаними з Україною, а до співпраці у сфері гуманітарної допомоги, фінансової та економічної стабілізації, а також інформаційно-медійне партнерство, яке дозволить з часом збільшити обізнаність китайців щодо України і залучити їхній капітал на територію України після війни.
  • Україна має негайно розпочати процес налагодження постійної і прямої політичної комунікації із Пекіном. Зокрема, мова йде про призначення нового посла України у КНР, вирішення питань, пов’язаних із контрактом ДПЗКУ та “Мотор Січ”, відновлення роботи українсько-китайської бізнес ради та торгово-промислової палати тощо.

Джерело: Український інститут майбутнього

Подписывайтесь на наш телеграм-канал. Инсайды о Китае — без лицемерия и пропаганды.

Оставить комментарий

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.